|
Ігор Скрипченко. Іван Абаровський.
Цікаві спогади Героя Радянського Союзу, генерал майора
Ф.В.Карлова, у роки війни командувача 163-ї Роменсько-Київської, ордена
Леніна, Червонопрапорної, орденів Суворова та Кутузова стрілецької дивізії, яка
визволяла наш край: «Прохолодним вересневим ранком після короткої
артилерійської підготовки батальйони 529-го полку піднялись в атаку. Ворог, не
витримавши натиску розпочав відступ до села Сакуниха. У повітрі з'явились
ворожі бомбардувальники; обрушившись на бойові порядки полку, вони допомогли
своїй піхоті, яка відступала, відірватись від переслідування та зайняти
вигідний оборонний рубіж. Стало зрозуміло: виконати завдання швидко, силами
одного полку не вдасться. Коли через добу підійшов 1918-й полк Федора Івановича
Дременкова, ми розпочали підготовку до нового удару по противнику. Але він
раптово перейшов у контратаку. Складалася досить складна ситуація. Хоча наші
артилеристи вогнем прямої наводки підпалили декілька гітлерівських танків,
фашистська піхота, що рухалася за ними, продовжувала наступ уперед. Виручили
мінометники: вони вдало накрили лінію противника; гітлерівці залягли за сотню
метрів від наших позицій і майже всі були знищені вогнем стрілецької зброї.
Контрнаступ ворога зірвався. Критично
проаналізувавши свої дії, ми не могли не визнати, що гітлерівцям вдалося
випередити нас, виграти час. Тому нам довелося заново організовувати наступ,
змінювати побудову бойових порядків, підвозити боєприпаси. На це пішов майже
цілий день. Лише під вечір вибили, нарешті, фашистів із Сакунихи, витіснили їх
до Ромнів». |
4 червня 2011
|
САКУНИСЬКА ЦЕРКВА Виникнення
Сакунихи безпосередньо пов'язане з графом Г.І.Головкіним. У грудні 1711 р.
Петро І подарував Гаврилу Івановичу кілька сотень десятин землі, що розкинулися
довкола містечка Костянтинів і сягали аж до Берестівки сусіднього нині Липо-водолинського
району. Цей простір був малозаселеним. Тож невдовзі господар цих угідь з
курманівських, березняківських та костянтинівських людей створив Сакунову
Слободу. До того ж графи Головкіни, як старший, так і молодший Олександр
Гаврилович, з повагою ставились до своїх підданих. На відміну від інших,
селяни на їх полях працювали лише 3
дні на тиждень, замість 4-5 днів.
Тому у них часто шукали притулку утікачі з Придніпров'я, яких вони розселяли по
селах, в тому числі й у Сакуновій Слободі, Кімличці, Красній Слободі тощо.
Перевагу надавали тямущим, роботящим, доброзичливим. Саме
таким виявився Федір Прозеба, що прийшов до Сакунихи з Білоцерківщини. Вести
господарство, доглядати за худобою, ходити біля землі навчився ще в
Придніпров'ї. До того ж, мав потяг до бджільництва, медоносних комах привіз із
собою. Свій життєвий досвід трудівника Федір передавав своєму синові Григорію
- наймолодшому серед його дітей, народженому в Сакунисі. Йшли роки. Не стало
Федора Прозеби. Та його справу продовжив син Григорій. До його земельного
наділу щороку додавалися десятини. Власна пасіка налічувала близько ста
вуликів. Виростала худоба. Працював, не по-кладаючи рук, збираючи копійку до
копійки. Була в нього заповітна мрія. Будучи сам глибоко віруючим православним,
вирішив у своєму рідному селі звести церкву. У 1862 р.
прочув, що в м. Лебедині планують будувати нову, кам'яну церкву, а ту, що була
дерев'яна, виставлено на торг. Подався, не задумуючись. І за власні кошти викупив
її. Два роки пішло на те, щоб бережно розібрати святиню (адже стояла в Лебедині
з 1808 по 1862
рік), перевезти і відбудувати
знову. Всіма справами при будівництві Божого храму опікувався 74-річний
Григорій Федорович Прозеба. Світлого весняного дня на святого Григорія, 1864 р.
відбулося в церкві перше богослужіння. Церква,
крім садибної ділянки в одну десятину, землі на той час не мала. Але через 25 років
тут уже зведено 2 дерев'яних будинки для церковного притчу. На рахунку
Божого храму накопичилося 1300 карбованців! Священик Петро Федорович Андрієвський та
псаломник Гнат Мокійович Падалкін отримували за свою службу відповідно по 160 та
36 карбованців за рік. Крім Сакунової Слободи
Красно-Слобідської волості Роменсь-кого повіту, до приходу входили хутори:
Мелешковий Вільшанської волості Лебединсь-кого повіту Харківської губернії та
х.Діброва, Берестівської волості Гадяцького повіту Полтавської губернії. (Ось
де кордони проходили). У цих трьох населених пунктах, які відвідували
Георгіївську церкву, проживало 945
осіб жіночої та 940 чоловічої
статі. Народилося у них за рік 35
хлопчиків та 44 дівчаток,
зареєстровано 24 шлюби. Уже тоді, незважаючи, що Сакунова Слобода була не
волосним селом, тут існувала лавка, щороку відбувалися три ярмарки. У
користуванні сакунівці мали півтори тисячі десятин землі. «Общественного
вьігона 18 д. 224
с, расположень онь кругомь
селенія, служить для прогона скота на толоку. Поля вь 3 сменахь
тоже расположеньї вокругь селения. В двух сменах кь с.Коровинцамь и
м.Недригайлову, поверхность горбоватая, а вь третьемь - ровная. Пробовали сеять
озимую пшеницу, но по недостатку удобрення она родилась плохо, а потому
бросили. Весь скоть пасуть на общественной толоке и стерняхь. Одинь
чужеобщественникь кь пользованию пастбищемь не допускается и нанимаеть его у помещика.
Беруть толоку вь Харьковской губернии и у местньїхь поме- щиков'ь за отработокь: оть штуку (рабочий шш гулевой -
все-равно) скосить и свезти 1
дес. хлеба. Пастухь должень бьіть
свой...» В описі церков Полтавської єпархії за 1902 р.
про Георгіївську в Сакуновій Слободі говориться, що вона дерев'яна, на
кам'яному фундаменті, з такою самою дзвіницею. У двох будинках притчу
розмістилися: бібліотека, квартира священика, церковно-приход-ська школа
грамоти. Церква вже на той час мала 33
десятини землі, в тому числі 1 десятина
під будівлями. Прихід відвідувало 1777 осіб
обох статей. На посаді священика перебував Микола Іванович Грабовський,
псаломника - Іван Григорович Жуменко. Про церковні справи піклувався староста
селянин Денис Тихонович Коцур. У самій лише Сакуновій Слободі на 1910 р.
в 243 будинках проживав 1471 житель.
Серед них чоботарі, кравці, столяри, троє - інтелігентних занять. Детальніше зупинимося на біографії отця Миколи
(Комарецького М.А.), одного із священиків Георгіївської церкви с. Сакуниха,
який віддав Божому храму і його прихо-жанам більше 8 років свого
життя. Народився 4
травня 1877 р.
в місті Лохвиця Полтавської губернії в родині священика. З дитинства ріс
спокійним богобоязненним хлопчиком, і за прикладом свого батька й старшого
брата Василя, обрав шлях пастирства. У 1899
р. після закінчення Полтавської
Духовної семінарії прийняв священний сан, служив священиком до 1907 року
в селі Сакунова Слобода (нині Сакуниха Недригайлівського району Сумської
області) у Георгіївській церкві. З 1907 по
1912 рік був благочинним містечка Костянтиново Роменського повіту
Полтавської губернії (нині С.Костянтинів Недригайлівського району). У цей же час
був обраний депутатом від м. Полтава в III Державну Думу. Під час перебування
депутатом Думи був слухачем Санкт-Петербурзького Археологічного інституту. З
травня 1912 по 19
червня 1914 р.
Комарецький М.А. обіймає посаду полкового священика, благочинний церкви 145 Новочеркаського
полку на Охті у Санкт-Петербурзі. До того ж отець Микола короткий час також
служив пастирем військової в'язниці. У 1914 р. стає полковим священиком лейб-гвардії Кінного полку
й призначається до Благовіщенської церкви Пресвятої Богородиці. З початку
першої світової війни по листопад 1917
р. отець Микола безвідлучно
перебуває на фронті разом зі своїм полком. Мужній, безстрашний священик отримує
бойові військові нагороди за своє служіння й хоробрість при виконанні
обов'язку. Зокрема, орден св.Володимира з мечами та св. Ганни III ступеня з
мечами в 1914 р., орден св. Ганни II ступеня з мечами у 1915 р.,
золотий хрест на Георгіївській стрічці у 1916
році. У 1917 р. Комарецький М.А. призначений настоятелем у
Петрограді в церкву Симо-на і Єлизавети при патріотичному інституті. В 1917 р.
рукопокладений у протоієреї, був останнім настоятелем церкви перед її закриттям
в 1918 р. Після жовтневого перевороту з березня 1918 р.
по березень 1919 р. отець Микола перебував за штатом, потім знову
повернувся в Благовіщенський храм, де служив до 1922 р.,
коли був арештований за опір підчас вилучення церковних цінностей й ув'язнений
у Петрограді. У цьому ж році судом виправданий і повернувся настоятелем церкви
Благовіщення, де й прослужив до 1928
р. Загалом у
храмі Благовіщення отець Микола прослужив 17 років,
церква стала його останнім храмом, а він - його останнім настоятелем. Храм став
одним з перших, знищених безбожниками під час гоніння. Отець Микола важко
пережив трагедію нищення й закриття рідного храму, занедужав, зліг, хоча
продовжував служити до 1931 р. на Ко-невському подвір'ї на Охті, у церкві
Великоохтинського цвинтаря. Напередодні Храмо- 25 червня 1931
р. отець Микола помер. Місце
поховання його - в Санкт-Петербурзі на Великоохтинському цвинтарі. Перші
випробування і насилля з боку влади зазнали Сакуниська церква і її священик
М.М.Карасевич навесні 1923 р. Тоді прибулі сюди представники влади конфіскували
з Божого храму все, що найцінніше: зі срібла, золота. Разом із майном
безпідставно прихопили і мідну печатку Георгіївської церкви. Відтоді
розпочалося відкрите цькування церковного притчу. Найбільше діставалося
святому отцю. Аби відмовився від духовного сану. Христовідступники з числа
місцевих гультяїв, нероб та п'яничок глумилися над ним, як хотіли. Адже
священик для сакунівців був першоосновою віри. Богохули вдавалися проти нього
до шантажу, вживали різні заходи, аби скомпрометувати як особу серед мирян.
Врешті-решт відрізали йому бороду. Не витримав тих знущань Карасе-вич у 1928 р.,
помер від серцевого нападу на хуторі Савченковому, де знаходилася його проста
селянська садиба, дружина, діти. З
відходом батюшки у потойбічний світ Георгіївську святиню у Сакунисі місцеві активісти
закрили, зірвали з купола хрест. її приміщення до Великої Вітчизняної війни
використовувалося як зерносклад. Під час німецької окупації прихожани все
робили, аби повернути, відтворити попередній вигляд всередині церкви. І це їм
вдалося. Та в післявоєнний час правлячий режим знову взявся за своє. У 1957 р.
трактором було зірвано дзвіницю. Плотники залатали отвір над будовою, і церква
знову стала колгоспним зерноскладом. Але й відтоді минуло майже півстоліття.
Час зробив своє. Убоге, обшарпане вітрами та сніговіями приміщення, з
прогнилим в окремих місцях дахом, збереглося й донині. Вистояло! Можливо,
чекає на земляка-сакунівця, який би унаслідував приклад гуманіста позаминулого
століття Григорія Федоровича Прозеби.
|
29 травня 2011
|
Головна » 2010 » Липень » 21 » ГРОМАДА ДАЛА ЗГОДУ НА ЗАКРИТТЯ ШКОЛИ 12:58 ГРОМАДА ДАЛА ЗГОДУ НА ЗАКРИТТЯ ШКОЛИ №67 (2124) Середа 21 липня 2010 року Минулої п`ятниці голова райдержадміністрації О.І.Коренев у супроводі керівників районних служб відвідав Сакунихську сільську раду, зустрівся з представниками місцевої громади. Відкриваючи зус тріч, сільський голова М.Д.Волошин дав широкий огляд соціально-економічного життя сільради за останні роки. Головним досягненням, безперечно, є газифікація Сакунихи і Перетічок, де на сьогодні відсоток газифікації осель вищий, ніж в середньому по району. Значна робота проводиться по благоустрою населених пунктів, зокрема, на суботниках, під час яких впорядковуються кладовища, громадські місця, чистяться придорожні смуги. Гострим питанням для влади та громадськості залишається питання подальшої долі Сакунихської школи, в якій на сьогодні налічується 21 учень, 6 вчителів та 9 осіб обслуговуючого персоналу. Відділ освіти навіть прораховує можливість того, що на 1 вересня буде тільки 12 учнів. Утримання такого закладу є непосильним для бюджету, тому на порядку денному стоїть питання про закриття школи і організацію підвезення учнів до Недригайлівської школи. До того ж в котельні школи впала димохідна труба. На її встановлення, яке обраховується в 50 тисяч гривень, кошти обіцяють уродженці села брати Коцури, які раніше забезпечили школу комп`ютером. Але тепер стоїть питання чи треба ці кошти витрачати саме на це. Серед інших проблемних питань М.Д.Волошин назвав ремонт дороги до Великої Діброви, ремонт вулиць у Сакунисі. Негативно впливає на життя села незайнятість населення, яка часто є причиною поширення п`янства та правопорушень. У своєму виступі голова РДА О.І.Коренев пояснив, що мета виїздів керівників району у сільські ради - почути громаду, окреслити коло питань, які вимагають негайного вирішення. Він коротко схарактеризував соціально-економічний стан району, бюджет якого на 76% дотаційний. У аграрному секторі погіршило ситуацію банкрутство 'Группінвесту' та 'Агротехсервісу'. На необроблювані землі цих господарств у най ближчій перспективі можливий прихід ще одного інвестора - компанії 'Конотоп-Агро'. Влада перед потенці йним новим орендарем ставить умови - розрахунок по паях, реєстрація в районі філії товариства і укладення соціальної угоди на відрахування 80 грн. з гектара на розвиток місцевої громади. Також розглядається питання про продаж інвестору цілісного майнового комплексу 'Агротехсервісу'. Значну частину свого виступу Олексій Іванович приділив затвердженій на останній сесії програмі підтримки соціально-культурного розвитку району, яка фінансуватиметься за рахунок укладених угод з суб` єктами господарювання та підприємницької діяльності. Планується внесення одноразової щорічної плати сільгосппідприємствами на суму з розрахунку 80 грн. з гектара орендованої ріллі, а від підприємців - 200 грн. на рік. Зібрані кошти прозоро і контрольовано направлятимуться на до фінансування бюджетних і позабюджетних програм, оздоровлення дітей тощо. Важливим розділом цієї програми має стати Фонд підтримки підприємництва, на який ітиме 15 відсотків від угод. Отож, планується за угодами зібрати 3 млн. грн., з яких на розвиток підприємництва піде 450 тисяч. Відтак підприємець на розвиток своєї справи може отримати безпроцентний кредит, який повертається на другий рік (30%), третій (30%) та четвертий рік (40%). 3-4% суми від угод направлятиметься в РЛК, а кожен з пайовиків сільгосптовариства, яке сплатило по угоді, автоматично стане асоційованим членом каси. А таких пайовиків у районі до 10 тисяч. Дороги і вода залишаються в числі головних проблем району, тому громадам пропонується розглянути можливість побудови водопроводів від свердловин колишніх тваринницьких ферм. На думку голови РДА, не доцільно було витрачати 5,8 млн. державних коштів на школу в Червоній Слободі, яка зараз не має води і світла. На часі - вирішення питання по Сакуниській школі. І тут слід, в першу чергу, думати про інтереси дитини, щоб дати їй можливість отримати якісні знання, розвивати себе фізично та культурно. Мізерна кількість школярів у Сакунихській школі це унеможливлює. Тому влада закликає громаду і сільську раду дати згоду на закриття цього навчального закладу, а районна влада, зі свого боку, гарантує підвезення учнів до Недригайлівської школи. Також керівник району торкнувся питання заготівлі молока, пошуків ефективного власника для Недригайлівського ринку, яким може стати фонд 'Власний дім'. Говорили на зустрічі і про місцеві вибори. О.І.Коренев закликав селян обрати достойного сільського голову та депутатів. Про діяльність товариства 'Агробізнес ТСК' на території сільради розповів його генеральний директор М.І.Ткаленко. Господарство орендує 3088 га землі, з яких 2417 - паї селян. Значний внесок робить підприємство в соціальний розвиток населених пунктів. Це - і фінансова допомога на проведення свят, і ремонт доріг та вулиць, і освітлення сіл. Щодо школи, то Михайло Іванович однозначно висловився за її закриття і підвезення учнів у Недригайлів, де вони отримають змогу не лише навчатися у повноцінних учнівських колективах, а й займатися у гуртках БДЮТ, секціях ДЮСШ та відділеннях музичної школи. Голова районної ради М.В.Коваленко говорив про велику роль вуличних кооперативів у газифікації сіл, про те, що реконструкція Червонослобідської школи початково обраховувалась у 719 тис. грн., а потім нові технічні вимоги в кілька разів збільшили цю суму. Тепер ще для водопроводу потрібно близько 530 тис. грн. Посилаючись на досвід переведення Кулішівської школи в Хоружівську, голова районної ради підкреслив, що тепер ніхто з батьків і дітей не шкодує. У районному бюджеті 242 тис. грн. закладено на придбання шкільного автобуса. По питанню Сакунихської школи присутніх на зустрічі докладно інформував спеціаліст відділу освіти О.І.Токаренко, який повідомив, що в районі контингент дітей щороку зменшується на 180 осіб, і ця невтішна тенденція не обминула й Сакуниху. Ніхто не радіє з того, що закриється школа. Але на сьогодні зберегти заклад і продовжувати навчально-виховний процес не вигідно ні дітям, ні вчителям, ні владі. За такої малої кількості учнів менше виділяється навчального часу на предмети, діти недоотримують знання, вчителі - навантаження і зарплату. До того ж в районі кілька вчителів пішли на пенсію за вислугою літ і є вакансії для сакунихських вчителів. Такої можливості наступного року не буде. А багатьом з них до необхідної 25-річної вислуги залишилось 2-3 роки. Разом з тим Недригай лівська школа розрахована на 1100 учнів, а зараз в ній навчається більше 600. Отож вона легко може прийняти в свою сім`ю сакунихських дітей. Створення 5 шкільних округів і переведення учнів малокомплектних шкіл до базових - це закономірний і невідворотний процес. Тому, насамперед, в цій ситуації треба думати про інтереси дітей, яким необхідні міцні якісні знання та навички. На закінчення зустрічі О.І.Коренев ще раз висловив своє переконання в необхідності закриття школи, переведення на навчання дітей в Недригайлів, під твердив гарантії організації підвезення учнів та поставив завдання сільській та районній владі вирішити питання щодо збереження майнового комплексу школи та його подальшого використання. Більшістю голосів присутніх була дана згода на закриття навчального закладу. Тепер таке рішення мають прийняти сільська та районна ради і до 1 вересня завершити процедуру закриття. |
1 листопада 2010
|
ВОРОГ НЕ ПРОЙШОВ Вересень 1941 року прийшов на Сумщину з гарматним гро¬мом, страшним завиванням пікі¬рувальників з чорними хрестами на крилах, вибухами бомб, оска¬женілим стрекотом кулеметів. Фашистські полчища з усіх сил рвалися на промисловий Харків. Під натиском сильного ворога наші бійці з болем у серці зали¬шали рідні міста й села. Йшли закурені, зарослі, обпалені вог¬нем. Разом зі своєю ротою від¬ступав і двадцятирічний лейте¬нант Микола Лукич Тищенко. Вересень — місяць початку нового навчального року. Відпо¬чивши, нагулявшись за літо, уч¬нівська молодь з квітами, нови¬ми підручниками й новими споді ваннями, сяючи посмішками, по¬спішає до школи. Зовсім недав¬но і він, Микола, отак поспішав у Добровеличківську середню школу на рідній Кіровоградщині. Жив він з батьками в селі Юр'ївка, але том у, що вдома середньої школи не було, на навчальний рік переби¬рався в центр, до своєї тітки Ольги Подолян. Хороші були ча¬си. А тепер... —Во-оздух!.. — пролунав за¬стережливий окрик. І по колоні бійців майнули чорні тіні літаків. На дорозі зди¬бились, здійняті кулями. густі фонтанчики пилу, моторошно за¬свистіли бомби, попереду змет¬нувся в небо стовп вогню й зем¬лі. 22 вересня батальйон, до скла¬ду якого входила рота лейтенан¬та Тищенка, вступив у село Са-куниху. І тут бійців застав на¬каз будь-що затримати ворога. Під вечір фашистам вдалося вклинитися в село. Батальйон радянських бійців зайняв оборо¬ну в західній частині Сакунихи. Микола розташував свою роту на лівому фланзі батальйону. Настала тривожна ніч. Вимо¬тані боєм, фашисти принишкли. Але нашим бійцям було не до відпочинку. Вони знали, що са¬ме важке — попереду, і тому всю ніч окопувалися, укріплюва¬ли свої позиції. Ледь засірів осінній світанок, як тишу розрізала довга куле¬метна черга з дзвіниці, яку зайняли фашисти. Одразу ж озвав¬ся другий кулемет, за ним — третій. Запалало в різних кін¬цях село. У відповідь ударила наша артилерія. застукотіли «Максими». Цілий день клекотів бій. Горі¬ли оселі, колгоспні ферми, горів необмолочений хліб — труд мо¬золястих рук хлібороба, ревла в хлівах худоба. Дим окутав усе село, заповнив балку, важкою пеленою висів над ставками, над вербами. Фашисти безперервно атакували наші позиції. Але ра¬дянські бійці стояли непорушно. На місце вбитих ставали поране¬ні. На роту лейтенанта Тищенка фашисти кинули свіже підкріп¬лення. І тут над бруствером око¬пів піднялася струнка фігура юного лейтенанта. Вітер розвівав його світлорусе волосся, сірі очі горіли відвагою. Він метнув у знавіснілих ворогів гранату і крикнув ДО бійців: —Вперед, за Батьківщину!.. Пробігши кілька кроків- Ми¬кола впав, скошений гарячим свинцем. На наші позиції пішли воро¬жі танки. Але й це не допомог¬ло фашистам. До вечора точився жорстокий бій. Батальйон поніс тяжкі втрати, але виконав наказ: ворога було затримано. ...В центрі села височить па¬м'ятник. Воїн на п'єдесталі з вінком у руках в глибокій скор¬боті схиляє голову над братською могилою. В ній похований Мико¬ла Лукич Тищенко. Плакучі іви тихо шелестять над могилою, над тими, хто загинув у бою за Вітчизну, за те, щоб ніколи біль¬ше не плакали батьки за своїми синами, щоб діти з квітами іі радісними посмішками знову йшли до школи, щоб ДИМ війни ніколи вже не затьмарював сонце. Іван СОВА, вчитель Сакунівської вось¬мирічної школи, Недригайлівського району, Сумської області. Газета «Сільські вісті» 19.08.1967р. |
29 жовтня 2010
|
Імена героїв стають відомими Коли вийдеш на край Сакунихи, намилуєшся широкими лана¬ми, вкритими ніжною зеленню. Гарно тут. А в роки Великої Віт¬чизняної війни тут відбувалися запеклі бої з гітлерівцями, па¬дали паші воїни в смертельному поєдинку в ворогом. В центрі се¬ла в братській могилі поховані бійці, що віддали своє життя за нашу Сакуниху. Хто вони, які їх імена? Довго про них ми нічого не знали. Ось уже два роки ведуть по¬шуки невідомих героїв минулих боїв червоні слідопити Сакунів-ської восьмирічної школи. Не? давно на ім'я членів загону до¬питливих надійшов ще 1 лист — відповідь з Кіровської області. Його надіслав Горев 0. С., брат якого, командир взводу 529 стрілкового полку лейтенант Олексій Горев загинув під Саку-нихою в 1943 році. Автор листа щиро дякує піо¬нерам, що вони не забувають ге¬роїв війни, тих, хто поліг смертю хоробрих в боротьбі з фашистськи¬ми загарбниками. У відповідь піонери надіслали фото братської могили. Юні слідопити встановили іме¬на ще кількох офіцерів і солда¬тів, які загинули в боях за наше село, зібрали цікаві матеріали і фото. Вони листуються з коман¬дирами підрозділу, які воювали в нашому районі. І. СОВА, вчитель. ---©— |
27 жовтня 2010
Сакуниха (Недригайловский район)[править] Материал из Википедии — свободной энциклопедии
Сакуниха (http://ru.wikipedia.... title='Украинский язык' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>укр. Сакуниха) — http://ru.wikipedia.... title='Село' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>село, http://ru.wikipedia.... title='Сакунихский сельский совет (Недригайловский район)' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Сакунихский сельский совет, http://ru.wikipedia.... title='Недригайловский район' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Недригайловский район, http://ru.wikipedia.... title='Сумская область' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Сумская область, http://ru.wikipedia.... title='Украина' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Украина. Код http://ru.wikipedia.... title='КОАТУУ' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>КОАТУУ — 5923585701. Население по переписи http://ru.wikipedia.... title='2001 год' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>2001 года составляло 522 человека http://ru.wikipedia.... style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>[1]. Является административным центром Сакунихского сельского совета, в который, кроме того, входят сёла http://ru.wikipedia.... title='Бараново (Недригайловский район)' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Бараново, http://ru.wikipedia.... title='Великая Диброва (Недригайловский район)' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Великая Диброва, http://ru.wikipedia.... title='Кирово (Недригайловский район)' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Кирово, http://ru.wikipedia.... title='Лахновщина (Недригайловский район)' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Лахновщина и http://ru.wikipedia.... title='Гавришево (Недригайловский район)' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Гавришево.
[править]Географическое положениеСело Сакуниха находится в 1,5 км от села http://ru.wikipedia.... title='Великая Диброва (Недригайловский район)' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Великая Диброва и в 6-и км от пгт http://ru.wikipedia.... title='Недригайлов' style='text-decoration: none; color: rgb(6, 69, 173); background-image: none; background-attachment: initial; background-origin: initial; background-clip: initial; background-color: initial; background-position: initial initial; background-repeat: initial initial; '>Недригайлов. По селу протекает пересыхающий ручей с запрудой. Через село проходит автомобильная дорога Т-1917. [править]История
[править]Экономика
[править]Объекты социальной сферы
|
![](<a target=_blank href="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/9a/Erioll_world.svg/18px-Erioll_world.svg.png)
http://upload.wikime... title='показать положение на интерактивной карте' alt='' class='noprint' style='border-top-style: none; border-right-style: none; border-bottom-style: none; border-left-style: none; border-width: initial; border-color: initial; vertical-align: middle; padding-top: 0px; padding-right: 3px; padding-bottom: 0px; padding-left: 0px; cursor: pointer; '>![Сакуниха (Недригайловский район) (Украина)](<a target=_blank href="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/9/93/Ukraine_location_map.svg/300px-Ukraine_location_map.svg.png)
http://upload.wikime... width='300' height='202' style='border-top-style: none; border-right-style: none; border-bottom-style: none; border-left-style: none; border-width: initial; border-color: initial; vertical-align: middle; '>![Red pog.png](<a target=_blank href="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/b/b4/Red_pog.png/9px-Red_pog.png)
http://upload.wikime... width='9' height='9' style='border-top-style: none; border-right-style: none; border-bottom-style: none; border-left-style: none; border-width: initial; border-color: initial; vertical-align: middle; '>![Сакуниха (Недригайловский район) (Сумская область)](<a target=_blank href="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/commons/thumb/2/2b/Sumskaja_oblast.PNG/300px-Sumskaja_oblast.PNG)
http://upload.wikime... width='300' height='390' style='border-top-style: none; border-right-style: none; border-bottom-style: none; border-left-style: none; border-width: initial; border-color: initial; vertical-align: middle; '>![Сакуниха (Недригайловский район) (Недригайловский район)](<a target=_blank href="http://upload.wikimedia.org/wikipedia/ru/thumb/5/54/Nedrigajlovskij_rajon.PNG/300px-Nedrigajlovskij_rajon.PNG)
http://upload.wikime... width='300' height='319' style='border-top-style: none; border-right-style: none; border-bottom-style: none; border-left-style: none; border-width: initial; border-color: initial; vertical-align: middle; '>8 вересня 2010
|
СТАЛ СОЛДАТОМ В ВОСЕМНАДЦАТЬ «...В июне 1942 года Валерий Синильников был призван в ряды Красной Армии и направлен в Краснохолмское военно-пехотное училище. Но не удалось Синильникову его закончить, в связи с тяжелой обстановкой на фронте. В ту пору Валерию было восемнадцать лет... Синильников воевал на Сталинградском, Воронежском, 1-ом Украинском фронтах, участвовал в Сталинградской, Курской битвах, освобождении Украины, Молдавии, форсировании Днепра, Буга, Днестра и Прута. И в 19 лет стал Валерий Яковлевич Синильников Героем Советского Союза… Вначале В.Я. Синильников был зачислен командиром отделения ПТР в роте противотанковых ружей 42-го гвардейского стрелкового полка, затем стал командиром пулемётного расчёта в пулеметной роте 529-го стрелкового полка 163-й стрелковой дивизии. Не раз отличался в боях наш земляк. Так, 10 сентября 1943 года командир пулёметного расчёта Синильников в составе пулемётной роты штурмовал укрепления врага у села Сакуниха. Проявив инициативу, смелость, он первым ворвался в траншеи фашистов, гранатами забросал расчёт станкового пулемёта и, захватив его, повернул на гитлеровцев, открыл огонь. У немцев возникла паника. Пользуясь замешательством врага, Синильников в этом бою, истребил 27 гитлеровцев и взял в плен немецкого офицера. При форсировании Днепра сержант Синильников в числе первых переправился через реку, вместе с двумя пулемётчиками подобрался к вражеской огневой точке и бросил в неё гранату. Тут же ворвался в окоп, добил там трёх гитлеровцев и начал стрелять по фашистам из захваченного пулемёта. Утром гитлеровцы бросили на группу десантников до батальона пехоты. Синильников со своим расчётом отразил все атаки немцев. Плацдарм удержали. В этом бою расчёт Синильникова подавил 2 огневые точки противника и захватил 2 ручных пулемёта...» |
28 червня 2010
|
КОЦУР АНАТОЛІЙ ПЕТРОВИЧ Народився 06.01.1963 р. у с. Сакуниха Недригайлівського району на Сумщині. Раніше село називалося Сакунова Слобода, від прізвища козацького сотника Сакуна, який оселився тут з козаками. Взагалі село має давню і багату історію. Про це свідчать назви вулиць – Сагайдак, Гончарівка, навколишніх урочищ – Козацьке, Сотницьке, Писаренки, Сербине. А одне з урочищ із давніх-давен називають Коцурове, що вказує на глибинне коріння роду. Андрій, Кіндрат та Панас Коцури були відважними козаками Лубенського полку. У 1978 р. А Коцур закінчив на “відмінно” Сакунівську 8-річну школу, а 1980 р. – СШ № 1 м. Ромни із золотою медаллю. У 1980-1985 рр. – студент історичного факультету Чернівецького державного університету, який закінчив з відзнакою. 1985-1986 рр. – завідувач методичною лабораторією історичного факультету ЧДУ. 1986-1989 рр. – стажист-дослідник кафедри історії СРСР і УРСР, 1989-1991 – аспірант кафедри історії України цього ж вузу. У 1991 р. захистив кандидатську дисертацію з проблем відбудови та розвитку західних областей України (1944-1950 рр.). У 1991-1992 рр. – асистент кафедри історії України ЧДУ. З 1992 р. – доцент цієї кафедри. У 1997-1999 рр. – стипендіат Кабінету Міністрів України для молодих науковців. У 2001 р. захистив докторську дисертацію на тему: “Ідея державності в історичній думці та суспільно-політичному житті України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст.” У 2001-2003 рр. – професор кафедри історії та культури України Переяслав-Хмельницького державного педагогічного університету імені Григорія Сковороди. Відмінник освіти України (2002 р.). З 2003 р. – професор, завідувач кафедри української історії та етнополітики Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Член редколегії ряду наукових фахових видань. Автор понад 300 наукових публікацій. Серед них: Історія України. – Чернівці, 1996 (у співавт.); Шлях на Голгофу. Від кошового П. Калнишевського до СВУ. – К., 1996 (у співавт.); Історіографія історії України: Курс лекцій. – Чернівці, 1999 (у співавт.); Історія України: Навч.-метод. посібник. – Чернівці, 1999; Пошуки шляхів національного відродження в історичній думці України ХVІІІ ст. – Чернівці, 2000; Українська державність: історія та сучасність. – Чернівці, 2000; Національна ідея в інтелектуальній спадщині української та російської еліти кінця ХVІІІ–ХХ ст. – Чернівці, 2000 (у співавт.); Ідея державності в історичній думці та суспільно-політичному житті України кінця ХVІІІ – початку ХХ ст. – Чернівці, 2000 та ін. Коло наукових інтересів: історія української державності, українська національна ідея ХІХ-ХХ ст., сучасна вітчизняна історіографія, актуальні питання історії України ХVІІІ-ХХІ ст. |
26 червня 2010
|
Бій за с.Сакуниху 22.09.1941р. 13 сентября 100-я стрелковая дивизия генерала Руссиянова, выведенная с передовой после взятия Ельни, прибыла на эшелонах в Воронеж. Здесь дивизия была доукомплектована и пополнилась Воронежским добровольческим стрелковым полком. Из 3345 человек личного состава в полку было лишь 300 кадровых военных – специалистов и офицеров, направленных в полк из облвоенкомата и Тамбовского пехотного училища. Зато в полку было 3045 коммунистов, и многие из них имели за плечами опыт боёв на полях гражданской войны, на озере Хасан, на Халкин-голе и на Карельском перешейке. Стрелковые полки дивизии получили средства связи и новенькие автоматы и пулемёты: под Минском, на Березине и под Ельней в атаку ходили с обыкновенными винтовками. Уже 16 сентября дивизия вновь начала погрузку в эшелоны. На этот раз ей предстояло выгрузиться в районе Лебедина и поступить в распоряжение 2-го кавалерийского корпуса генерала Белова. Прибыв с первым эшелоном в Лебедин 18 сентября, генерал Руссиянов получил в штабе корпуса боевую задачу: к 21 сентября выдвинуться на рубеж Коровницы, Сакуниха и занять оборону вдоль берега реки Сула, удерживая тыловой рубеж для кавалерийских дивизий и танковой бригады корпуса Белова, которые к этому времени должны будут выбить противника из Ромн, форсировать Сулу и развивать наступление навстречу окружённым западнее Ромн войскам Юго-Западного фронта. Генерал Руссиянов заметил, что к указанному сроку ещё не прибудут все эшелоны, и преодолеть 100 километров от места выгрузки до передовой по раскисшим от дождей дорогам его тяжёлая артиллерия сможет лишь со значительным опозданием, но, услышав от Белова о тяжёлом положении попавшего в окружение штаба фронта и армий Потапова и Кузнецова, принял приказ к исполнению и вернулся в штаб дивизии. Здесь генерала ждал только что полученный из Ставки приказ о переименовании 100-й стрелковой дивизии в 1-ю гвардейскую стрелковую дивизию. Тем же приказом статус гвардейских и номера со второго по четвёртый получили три другие стрелковые дивизии, названные Жуковым Сталину, - 127-я, 153-я и 161-я,- а 1-я Московская мотострелковая дивизия, отличившаяся в ходе Смоленского сражения и сохранившая от первоначального состава лишь несколько танков, около батальона закалённой в боях пехоты и боевое знамя, стала называться 1-й гвардейской мотострелковой дивизией. Доукомплектованная и пополненная после кровопролитных летних боёв под Борисовом, возле Коханово и под Смоленском, дивизия в эти дни также грузилась в эшелоны, чтобы следовать в Сумы и пополнить 40-ю армию Юго-Западного фронта, соседку корпуса Белова справа, ведущую тяжёлые бои на левом фланге Гудериана. Командовать дивизией Ставка доверила полковнику Лизюкову, зарекомендовавшему себя отличным танковым командиром в боях с танками Гота и Гудериана у днепровских переправ под Смоленском. 18 сентября генерал Белов вывел корпус тремя колоннами к Ромнам и отбросил аванпосты Гудериана. 19 сентября, после налёта на Ромны советской авиации, Белов атаковал город силами 9-й кавалерийской дивизии и одной из двух приданных его корпусу танковых бригад (вторую он оставил в корпусном резерве в ближнем тылу). Поддержанные танками спешенные кавалеристы ворвались на окраину Ромн и вступили в бой с оборонявшими город двумя батальонами 10-й немецкой мотодивизии. Генерал Гудериан ещё накануне отбыл вместе со штабом армии в Конотоп. Между тем мобильных резервов под рукой у генерала Белова не было, а у Гудериана они были – и это решило исход боя. Утром 20 сентября с севера в Ромны вошла немецкая танковая дивизия, другая дивизия ударила во фланг авангарду Белова и отбросила обратно за Сулу 5-ю кавалерийскую дивизию, захватившую накануне плацдарм на западном берегу. Корпус Белова оказался в критическом положении. В это время с востока, преодолев 100 километров по раскисшим дорогам, к берегу Сулы вышли стрелковые полки дивизии Руссиянова и с ходу вступили в бой на широком фронте, не дожидаясь прибытия тяжёлой артиллерии. 21 сентября боевое крещение принял Воронежский стрелковый полк. Полк получил задачу, наступая уступом слева от главных сил дивизии, двумя батальонами выйти к реке Сула, а резервным батальоном перекрыть шоссе Ромны-Лебедин в районе деревни Липовая Долина на случай обхода противником левого фланга дивизии и корпуса. Выйдя к деревне Липовая Долина, командир резервного батальона капитан Хустов обнаружил, что деревня занята немцами. Отразив миномётным и артиллерийским огнём попытку капитана с ходу атаковать деревню, противник нанёс по батальону удар с воздуха и контратаковал танками. Капитан Хустов запросил подкреплений у командира полка. Командир полка только что отправил батальон на выручку другому гвардейскому полку, и быстро прийти на помощь не мог, а просьбу капитана переадресовал в штаб дивизии. Руссиянов оказать помощь не мог: его полки уже вели тяжёлый бой. Узнав от Руссиянова, что немцы зашли к нему в тыл, генерал Белов был вынужден спешно двинуть к Липовой Долине кавалерию и танки своего корпуса, отказавшись от дальнейшей борьбы за Ромны: он вряд ли помог бы окружённым армиям Юго-Западного фронта, присоединившись к ним в котле без горючего и боеприпасов. Жестокий бой за Липовую Долину продолжался всю ночь. Немцы деревню удержали. Утром танки и кавалерия Белова, участвовавшие в штурме, были отозваны генералом обратно: положение главных сил корпуса продолжало оставаться сложным, полки Руссиянова удерживали противника на левом фланге, но на участке 5-й кавалерийской дивизии возникла опасность прорыва немцев к штабу корпуса. К Гудериану продолжали прибывать подкрепления с севера и с юга. Командование Вермахта, начиная масштабную перегруппировку перед решающим наступлением на Москву, усилило армию Гудериана, придав ей один из танковых корпусов армии фон Клейста. В результате корпус генерала Белова оказался под Ромнами в центре осиного гнезда из нескольких немецких танковых корпусов. Быстро сориентировавшись в непростой обстановке, Белов приказал Руссиянову немедленно начать отступление за реку Псёл и прикрыл отход его пехоты кавалерией и танками. Воронежский полк, отход которого прикрыл с фланга батальон капитана Хустова, двинулся походной колонной на юго-восток, имея задачу взять под контроль переправу через реку Хорол и удерживать её до подхода главных сил дивизии. Командир полка, у которого для выполнения поставленной задачи остался всего один батальон ( батальон Хустова вёл тяжёлый арьергардный бой у Липовой Долины, ещё один батальон генерал Руссиянов забрал в дивизионный резерв), повёл батальон капитана Петрова, а также полковую артиллерию и обоз к переправе и в нескольких километрах от неё, у деревни Сакуниха, наткнулся на немцев. Немцы первыми обнаружили воронежцев и устроили на дороге засаду. Когда голова колонны приблизилась к переправе, её встретил справа, со стороны деревни, орудийный, миномётный и пулемётный огонь. 1-я рота батальона Петрова залегла, а 2-я, двигавшаяся в колонне следом, была атакована в левый фланг из засады немецкими автоматчиками. Командир роты старший лейтенант Сидоров был убит, рота в считанные минуты понесла большие потери, а немецкие автоматчики атаковали замыкавшую колонну артиллерию, намереваясь покончить с ней, не дав времени артиллеристам развернуть орудия к бою. Начальник штаба полка капитан Худяков собрал резервную роту из сапёров, снабженцев, специалистов химзащиты и полковых музыкантов и повёл её в контратаку. Остатки 2-й роты присоединились к атакующим, артиллерия была спасена. Тем временем рота связи под командой политрука Попова (командир роты был убит) ворвалась на окраину Сакунихи и уничтожила наблюдательный пункт корректировщиков огня немецкой артиллерии. Эффективность огня противника сразу заметно снизилась. Батальон Петрова удерживал окраину деревни в течение 16 часов, пока главные силы дивизии Руссиянова не отошли через переправу за Хорол. Политрук Попов всё это время продолжал командовать ротой связистов, отражая одну за другой атаки немецких автоматчиков, и не покинул передовой, получив тяжёлое ранение. |
17 травня 2010
|
Сакуниха-село, роташоване за 7 км від районного центру і за 47 км від залізничної станції Ромни. Було колись 306 дворів і 835 чоловік населення. Раніше тут була цннтральна садиба колгоспу 'Побєда'. В селі є 8-річна школа, де колись вчилося 143 учні і було 11 учителів. Зараз в школі 21 учень.Сакуниха відома з початку 18-го століття. На фронтах ВВВ билися 239 жителів, з них 86 за мужність і віідвагу нагороджено орденами і медалямиСРСР. 117 чоловік полягли смертю хоробрих. В селі споруджено меморіальний комплекс на честь радянських воїнів. 22 вересня 1941р. під селом вібувся жорстокий бій між солдатами Красної Армії і німецькими фашистами. Наступ на Сакуниху вів 1-й батальйон капітана Петрова, який входив до складу 4-го Воронежського добровольчого полку 1-ої гвардійської дивізії генерал-майора Русіянова. Для воронежців це був перший бій. Він тривав 16 годин. Полк зазнав великих втрат. В боях під Сакунихою, Липовою Долиною загинули і пропали безвісти 1114 бійців-це третина полку. 20 років рідні не знали про долю своїх близьких. Завдяки вчителю Сові І.В. і учням школи було встановлено багато імен воронежців, які полягли в боях під Сакунихою.Рідні нарешті смогли приїхати і покласти квіти на могили своїх батьків, чоловіків синів. |
4 травня 2010
|
| Закрити |
